Трудовий шлях «Комуни»

У народі с.Шевченко називають «комуною». Разом селяни пройшли довгий і непростий шлях.

З другої половини ХІХ століття землями теперішньої Шевченківської сільської ради (і не тільки її) володів поміщик Мазаєв. Він мав за життя 3500 десятин землі. Мазаєв продав свої землі німцю Пенеру. У поміщика Пенера батраки працювали від зорі до зорі за мізерну плату. Частину своєї землі він віддавав в оренду селянам довколишніх сіл. У Пенера працювали також селяни, які переселилися з Полтавської губернії. Поміщик жорстоко експлуатував їх. Галушки і пшоняна каша були основними продуктами харчування наймитів. "Хто у Пенера не бував, той і горя не знав", - так гірко жартували батраки. Пізніше поміщик Пенер поділив свої землі між дітьми. Сучасна територія села Шевченко дісталася синові Якову Абрамовичу, який отримав 740 десятин землі.

Коли в 1917 році хвиля революційних подій дійшла в економію Пенерів, вони стали потроху розпродавати своє господарство. Дізнавшись про це, батраки і селяни почали вимагати в них землю. Брати не погодилися. Тоді селяни самі почали ділити поміщицьку землю.

У 1918 році Україна окупували німці, після укладення Брестського мирного договору з урядом більшовиків, досягнувши території села. Активних селян, які брали участь в конфіскації землі і господарського майна Пенеров, жорстоко покарали. Багатьох заарештували. Деякі були розстріляні.

Пізніше село було окуповано військами Махно і Денікіна, які насильно забирали людей в свою армію, грабували селян, заарештовували тих, хто не підкорявся. Були випадки, коли замість сина, який втік, забирали батька.

Перші роки радянської влади селяни жили індивідуально. Врожаї були погані, землю обробляли кіньми, вручну. Більшість селян жили в злиднях.

У 1926 році в 5-й від с. Новотроїцьке на добровільних засадах утворилася каммуна «Гудок Шевченко» головою якої був робочий з Ленінграда Ніколаєнко. Поруч в селищі Єлизаветівка одночасно створюється СОЗ який очолив Лисаков Василь Васильович.

У період колективізації створюються колгоспи:

С.Новотроіцкое - колгосп «Червоний партизан»;
С.Шевченко - колгосп ім. Т.Шевченка;
С.Прімпосад - колгосп «Луч».

У 1933 році в селі Новотроїцьке (це село-сусід Шевченко зникло з карти району) СОЗи об'єдналися в колгосп «Червоний партизан». Колгосп домігся хорошою врожайності зернових. На 10 вересня 1930 року колгосп зайняв 3-е місце по врожайності серед колгоспів району.

Але нове випробування довелося пережити селу в 1932-1933 роках. Люди залишилися без зёрнишка- був справжній Голодомор. У селян забирали не тільки надлишки зерна, а й інші продовольчі запаси: сухарі, картоплю, сало, соління.

На початку 33-го року запасів майже не залишилося. Селяни вмирали прямо на вулицях. Людей рятувало тільки море. Вони, знесилені, штовхали перед собою вози зі слабкими, але ще живими, старими батьками і маленькими дітьми. Добравшись до моря, в якому на той час було багато риби, вони рятувалися від голоду юшкою. Море врятувало багатьох.

Пройшли десятиліття, але трагедія 1932-1933 років як і раніше хвилює серця жителів села. Вона завжди будуть об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним горем, однією надією.

Надалі колгоспи укрупнювалися. Змінюються і назви. Зростає добробут людей. Шириться стаханівський рух.

Почалася Велика Вітчизняна війна.

У жовтні 1941 року село було окуповано фашистськими військами. Фашисти вводили свої порядки. У колгоспній конторі знаходився штаб і комендатура. «Нові господарі» забирали у людей худобу, хліб, цінні речі і відправляли їх до Німеччини, гнали на каторгу молодь.

У 1963 році був створений колгосп «Комунар» (голова колхоза- Гавриїл Ілліч Петров, парторг- Володимир Захарович Лобач).

У 1990 році в селі Приморський Посад на базі колгоспу «Комунар» був організований КСП «Приморський». В цьому ж році колгосп «Комунар» перетворений в КСП «Комунар», а у 2000 році-в ТОВ «Нива». Відбулася розпаювання земель. Деякі трудівники стали вести індивідуальне фермерське господарство.